наша мова

[Feodor]

Ну , тепер , хоча б усі зрозуміли чим Федір заробляє на життя: влаштовує парі по інтернету.

И опять не угадали!

[зося]

Дуже цікава доля та життєвий шлях Василя Єрошенко
ВАСИЛЬ ЄРОШЕНКО (1890-1952)
Його ім'я стоїть в японській енциклопедії поруч з іменами прославлених письменників і діячів культури. У Японії видавалися його трьох - і п'ятитомне зібрання творів, кілька книг про нього. Жителі Країни Сонця, що сходить, називали його "Ерошіенко", китайці - "Айрошянке"...
Айрошяньке — так називали Василя Єрошенка в Японії, де він дебютував як письменник на початку двадцятих років минулого століття. Відтоді на сторінках японських газет та журналів, а з згодом і китайських, почали з’являтися його алегоричні казки, оповідання, статті, вірші. Їх чимало перевидавали там японською мовою й есперанто. 1959 року в Токіо вийшли тритомник просвітителя та монографія про його життєвий і творчий шлях, написана професором Такасугі Ічіро. Хто ж він, українець, про якого майже не знають в Україні? Лише фахівці можуть сказати, що це письменник-утопіст, а то й просто дивак. А був він поетом, прозаїком, драматургом, публіцистом, етнографом, педагогом, музикантом, великим гуманістом і патріотом. Людиною, якою нині може пишатися Україна.
Мандрівник, етнограф,поліглот, японський письменник ХХст- українець з Білогородщини .Особистість незвичайна у багатьох аспектах, Єрошенко в світовій культурі посів особливе місце
Народився Василь Якович Єрошенко в сільській сім'ї Обухівка на Білогородщині 13 січня 1890року.В чотири роки після перенесеної хвороби втратив зір.На все життя зберіг він у пам'яті образ рідної землі, чудовий український фольклор, на який так багата Слобожанщина.
Найбільше за все хлопчика вразили пісні гомерів-кобзарів,які несли від села до села українську пісню.
Понад десять років мандрував український мислитель країнами Сходу. У квітні 1923 року Василь Єрошенко поїхав на Міжнародний конгрес есперанто в Нюрнберг, а звідти — в Росію. Працював перекладачем в Університеті трудящих Сходу, а 1928 року побував на Чукотці, де організував школу для сліпих, потім — у Нижньому Новгороді. Редагував часопис незрячих літераторів у Москві, був директором дитячого будинку для сліпих дітей у Туркменії, де розробив туркменську абетку для сліпих.
Доля кидала його по світу, але, хоч би де був Василь Єрошенко, він не припиняв літературної діяльності, прагнув полегшити життя незрячих дітей, робити людям добро. Чи легко йому все це давалося? Відповідь у листах із Бірми до товариша по токійській школі Токудзіро. Василь розповідає, що колеги й діти ставляться до нього приязно, сподівається, що шкільний комітет запропонує посаду старшого викладача, а «в Бірмі нічого не знають про методи навчання незрячих». У наступному листі йдеться про те, що він готується до концерту з участю своїх сліпих учнів, керівництво прислухається до його порад. А ще — «...я постійно сумую за італійською музикою, за гомоном великого міста. Хочу ще коли-небудь взяти участь у політичній боротьбі в Росії... О, якби мені дано було сили, скільки б я міг зробити, та ба...» І маленька приписка: «Мене оточують страшні злидні. Якби я міг заощадити хоч трохи грошей, то віддав би їх біднякам...»
Помирати Василь Єрошенко повернувся 1952 року в рідне село.
Він об'їхав майже весь Далекий Схід. Жив в Японії,Китаї, Бірмі, Середньої Азії, був на Чукотці та Владивостоку.Знав близько 20 європейських та східних іноземних мов:англійську, французьку,японську, тайську,бірманську,хінді, чукотську,туркменську,пушту. Досконало володів есперанто. Не забував письменник і свого походження, своїх українських коренів.
Чимало творів Василя Єрошенка, написаних есперанто, українською, японською, російською мовами, було надруковано шрифтом Брайля. Більшість їх зникли безслідно. Скромний, сором’язливий письменник-гуманіст побував у багатьох країнах і зробив більше, ніж під силу будь-якій зрячій людині.
Рідна сестра Єрошенка Марія Яківна Безуглова так висловлювалась про його національну свідомість та патріотизм:" Вася завжди писав про себе "українець", бо дідусь і батько були українці й завжди дома розмовляли по-українські. Й на вулицях в селі Обухівка всі завжди розмовляли"простою українською мовою... "

[Монекинеко]

Дякую, Зося

[Ксения]

Давно цікавлюсь долями незаслужено забутих особистостей в укр. культурі. Ось клаптик долі одніюї такої людини, яку намагались стерти з української історії . Василь Седляр- талановитий художник, ілюстратор Кобзаря.
http://life.pravda.com.ua/wonderful/4a1eafeb374b9/

[зося]

Дякую, Зося

Нема за що...

[RomUA]

http://smixer.ru/news/a-66.html

[зося]

http://smixer.ru/news/a-66.html

Це вже уява до маразму дійшла, щоб таке написати.

[Feodor]

http://smixer.ru/news/a-66.html

Позабавило, Ром. Спасибо.

[зося]

Один із яскравих прикладів ставлення нової влади до української мови та культури http://ut.net.ua/news/155/0/7623/

[RomUA]

Ого. Але й балаган тут утворився... Відкрив для себе нових українських поєтів, хотів поділитися на форумі, але перечитав, все, що написали. Це жах. Невже приємно спілкуватись в такому тоні? Якщо ні, тоді чому ви це робите? Тоді виходить, що всім тут присутнім це подобається? Це за межами мого розуміння... Це не тема про "нашу мову", це якийсь відстійник зверхності, злоби та образ...
більше не буду сюди заходити, бо не хочу псувати своє враження про людей, тут присутніх.

[Feodor]

Один із яскравих прикладів ставлення нової влади до української мови та культури http://ut.net.ua/news/155/0/7623/

Не сходится как-то:

Оскільки конкурс, традиційно, переважно фінансувався благодійниками й українською діаспорою, то за наявності відповідного наказу Міносвіти, Ліга український меценатів та Координаційна рада конкурсу знайшла б можливості провести конкурс самостійно.

Зачем меценатам указ мин. образования?

[зося]

"Мета конкурсу – сприяння утвердженню української мови, піднесення її престижу серед учнівської та студентської молоді, виховання шанобливого ставлення до культури і традицій українського народу."
Без дозволу Міносвіти, конкурс в навчальних закладах проводити не можна. Справа не в в грошах, а в дозволі на проведення.

[Feodor]

"Мета конкурсу – сприяння утвердженню української мови, піднесення її престижу серед учнівської та студентської молоді, виховання шанобливого ставлення до культури і традицій українського народу."
Без дозволу Міносвіти, конкурс в навчальних закладах проводити не можна. Справа не в в грошах, а в дозволі на проведення.

Табачник не берёт отката спонсоров?
Можно и вне учебных заведений провести - не проблема.

[зося]

Коментувати тут щось , буде зайвим

[ЛюдмилаНиколаевна]

Ого. Але й балаган тут утворився... Відкрив для себе нових українських поєтів, хотів поділитися на форумі, але перечитав, все, що написали. Це жах. Невже приємно спілкуватись в такому тоні? Якщо ні, тоді чому ви це робите? Тоді виходить, що всім тут присутнім це подобається? Це за межами мого розуміння... Це не тема про "нашу мову", це якийсь відстійник зверхності, злоби та образ...

Теж зайшла після деякої перерви на форум і в темі "наша мова" бачу лише всюдисущого скандаліста і нерво-кишкомотальника - Федора.
Він вже й тут бризкає на всіх слиною своєї злоби, тріпаючи нерви форумчанам.
Ромчику, треба сюди заходити і ділитися враженнями ТРЕБА.
І про нових українських поетів, і взагалі про мову. Просто ігнорувати вИпади нашого форумського "геббельса" та й годі.
А інакше тут лише Федя й залишиться. Не буде ні цікавості, ні бажання сюди заходити, як ми всі підемо звідси...